Наталья Парубчишина,
Калининград, Россия
Отпуская "хлеб свой по водам", молюсь Господу, чтобы ваши сердца настроились на Его волну и приняли для себя то новое переживание Его святого присутствия, бесконечной любви и глубины, которое я переживаю всякий раз, когда рождается новое произведение. Готова ответить тем, чьи сердца горят тем же несгораемым огнем творчества и любви во Христе Иисусе e-mail автора:natalya210858@yandex.ru
Прочитано 2827 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
"А сердце зовет тоской по любви" и эта неутолимая тоска, оставленная нам Богом на земле подсказывает, что есть Тот, Кого мы ищем и любим.Это Он не дает нам отчаяться, дает силы уговаривать ближних с такой нежностью " Пожалуйста, в ад не иди!" Благословений тебе сестра и найти те слова, услышав которые, человек послушается.
Ирина Фридман
2011-06-23 06:55:37
У меня тоже болит сердце за людеи.
ДА поможет нам Бог нести Его любовь.
Потерянный май - ПуритАночка Май - мой любимый месяц... Я жду его, кажется, целый год... А потом в спешке, заботах, переживаньях поднимаю голову - и вижу, что он уже прошёл...
Вам знакомо это чувство?...
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
